Інший Чернігів. Репортаж з “антитуру” в клубному форматі

розміщено в: Блог | 1

Оля Троханчук, фотограф, блогер, активний учасник клубу.

Минулих вихідних я знову відвідала Чернігів, цього разу з клубом «Добре поїхали». Ця поїздка була дещо нетиповою, бо учасники подорожі змогли побачити місто з різних ракурсів. Тобто окрім стандартного туристичного набору — Дитинець з його гарматами та церквами, Антонієві печери, дзвіниця Троїцького монастиря , ми ще прогулялися екостежкою ландшафтного парку «Ялівщина», про який мало хто знає, скуштували смачненних вареників, продегустували фірмові настоянки у «Вареничній» та побачили як же вариться крафтове пиво на пивоварні Bierwelle.



Ото ж суботній ранок, тепло, сонячно і наш автобус вирушає в напрямку Чернігова. І вже близько 10-ї ранку ми вивантажуємося на Валу. Знаю, зараз можна почати мені закидати, що Вал це ж найпопсовіше місце, а я збиралася писати про якийсь інший Чернігів))) Так, згодна, але саме Дитинець зустрічає кожного подорожнього, що заїжджає в місто по київській трасі і є його візитівкою, без якої не можна почати знайомство з Черніговом.

Зранку на Валу добре, малолюдно, не видно туристів,а лише місцеві прогулюються.

Тут нашу групу було передано в надійні руки Тетяни — екскурсовода, яка супроводжувала нас того дня до самого вечора.

Короткий екскурс в історію, Тетяна розповідала жваво та цікаво, а тому годинна прогулянка пролетіла досить швидко.

Я ж ніби то тут і не вперше, а все одно дізналася трохи новенького))))
Гармати на валу різні, одні були знайдені під час розкопок, інші подаровані колекціонером, а от ті штуки на яких вони встановлені — лафети, зроблені значно пізніше і радше виконують декоративну функцію. Тому не варто з ентузіазмом роздивлятися дати, викарбувані на них. Так кажу, бо сама весною їх вивчала і дивувалася чому воно таке все новеньке))))

Оцей район внизу досить таки старий, це видно по будиночкам, які там розташовані.

Цим будиночкам більше ніж сто років.

Найстаріше дерево Валу — вишня

І це мій улюблений пішохідний місток))))

Якщо буде гуляти Дитинцем і вашу увагу привернуть дивні конструкції на деревах, так знайте, то годівнички для білок, яких тут сила-силенна.

Одна нам навіть попозувала)))

Будинок чернігівського полковника Лизогуба — яскравий приклад архітектури козацького бароко. А ще його називають будинком Мазепи і ходять чутки, що саме тут у підвалах він сховав золотий скарб. Також існує легенда, що кожного року 28 серпня навколо будинку блукає привид Мотрі Кочубей. Зараз у будинку розміщується архів.

Прекрасний Спасо-Преображенський собор

Колегіум.

Далі ми нагулявшись Дитинцем, по всім канонам туристичного жанру, мали б податися до наступного собору чи то печери, але ж у нас антитур, тому рушаємо на ранній обід до Вареничної. Де на нас вже чекали вареники та дегустаційні набори фірмових настоянок.

Дружнє поїдання та попивання))))

Я спробувала вареники з яблуками та журавлиною, дуже смачні, але от парові з вишнею симпатичніші))))

Нас ситих та трохи захмелілих мали відвезти до Антонієвих печер, ну щоб трохи там охолодилися, але не тут то було. Виявилося, що в печерах справжній аншлаг — довжелезна черга із груп і кожен гід вже застовпив місце для своїх підопічних. А мені згадався березень, тоді я одна однісінька блукала підземними коридорами…
Ну ми ж приїхали в Чернігів не в черзі сидіти, тому трохи коригуємо маршрут і вирушаємо любуватися панорамами міста із дзвіниці Троїцького собору. Треба ж після ситного обіду трохи попалити калорії)))) А підйом крутими сходами саме те, що треба))

 

Вже в котрий раз піднімаюся сюди, а все одно види вражають.

 

Мій улюблений залізничний вокзал

Вдалині Дитинець

Троїцький собор

 

Пробую зняти декілька панорам.

 

 

А далі ми прямуємо до одного з найнепопсовіших місць — регіонального ландшафтного парку «Ялівщина». Весною я дивилася на це місце на карті, думала може відвідати, але в березні навряд чи би мені там сподобалося. РЛП «Ялівщина» досить таки молодий парк, створено його було лише в 2014 році, а екостежку «Дивосвіт природи Ялівщини», якою ми і гуляли, впорядковано тільки минулого року. Стежка маркована, протяжністю 2 км і налічує 14 зупинок, на кожній встановлено інформаційний стенд.

Екскурсію нам провів директор парку Володимир Свердлов.

Спочатку екостежка проходить по звичайні добротній асфальтованій дорозі, по якій іноді проїздять машини, таксі та велосипедисти, і це дещо шокує, бо ж звик не до такого.

Але поступово, ми відхиляємося від дороги і вже пробираємося повз кропиву та чагарники.

А на цій галявина росте катальпа.

Чергова зупинка на березі річки Стрижень. Красиво, роздивляємося, фотографуємо та трохи відпочиваємо, бо сонечко таки припікає.

 

 

А далі декілька отаких крутих підйомників, це щоб не розслаблялися і не думали, що тільки по асфальтнику ходити)))

Липа, з величезним листям, за словами Володимира, квіти у неї теж більші ніж у звичайної липи.

Одна з останніх зупинок, де я в нетрях наштовхуюся на залишки чи точніше частини пам’ятників радянської епохи.

 

О, навіть дідусь Ленін тут тихенько сховався від декомунізації))))

Час ще є, то ж прогулюємося чудовою сосновою галявиною до мосту та через Стрижень. Гарні види відкриваються звідси, а на тому березі народ купається та відпочиває.

 

 

На цьому все, дякуємо Володимиру та вирушаємо брати штурмом печери))) Але обійшлося без цього, вже основна маса туристів схлинула, тому заходимо без проблем)))
Я до печер не ходила, сиділа і грілася на сонечку. А це старий дуб, який намагаються врятувати, бо саме він підтримує один з куполів підземної церкви.

Наостанок — прогулянка Болдиною горою. Види на місто.

 

 

Тетяна розповіла про кургани, колись, ще до перших розкопок вони були вищими, а чим вищий насип, тим впливовіша та багатша людина була там похована.

Вічний вогонь, таки горить))))

Вниз назустріч вітру та пиву, бо в нас залишився останній пункт програми — пивоварня Bierwelle.

Болдина Гора

Тож прощаємося з Тетяною та вирушаємо на вул. Володимира Дрозда, а це майже околиця міста і поряд пролягає окружна дорога навколо Чернігова, саме там знаходиться пивоварня та Buddka Bar, де ми мали вечеряти та смакувати пивом.
Але все почалося з екскурсії по самій пивоварні. Наразі будівля броварні розбудовується, бо того невеликого приміщення з якого все починалося вже не вистачає))) Зараз тут вариться понад 20 сортів пива, а ще експериментальне та сезонне — кропив’яне, гранатове, бананове та пиво на шампанських дріжджах.
Нашим провідником у царство пивоваріння був головний пивовар Bierwelle — Сергій.

Екскурсія була цікавою та тривалою, нам розповіли про всі етапи варіння пива, про хміль, солод та дріжджі, при цьому даючи понюхати, погризти та навіть зазирнути у ємність, де варилося пиво.

 

Як правило всю сировину закуповують за кордоном. Але не так давно Bierwelle почав випускати нове пиво з використанням українського хмелю, яке має назву Український Національний Продукт.
Щоб потрапити у цехи нас всіх одягають в отакі фірмові жовтенькі халати))))

Перший етап — це варка, під кожною ємністю газова горілка, яка підтримує необхідну температуру, а в ній отакий процес вирує.

 

На наступному етапі додають дріжджі, в цьому приміщенні холодно і чутно характерне булькання)))

А тут пиво витримується, при температурі десь +2.

 

Цех розливу, тут є як автоматизована лінія, так і лінія ручного розливу.

Одразу з бровані пиво потрапляє до магазину.

Дякуємо Сергію за чудову екскурсію і прямуємо на літній майданчик, де на нас вже чекають замовлені страви та звісно ж пиво. Budka Bar має просто велетенський літній майданчик. Місце досить таки симпатичне і приємне, зручні столики, є сцена, на якій ввечері виступають місцеві гурти.

Але повернемося до пива. Вперше пиво Bierwelle я спробувала минулого року на фестивалі крафтового пива, і мені сподобалося, тоді щоправда я в ньому нічого не тямила, але назву запам’ятала Мозамбік.
Тож цього разу вирішила ще щось цікаве спробувати.

Перше, що впадає в очі і приємно дивує, беручи до рук меню, це ціни, бо в Києві 0,5 крафтового пива за 25 грн ви ніде не знайдете. Тут же все крафтове по 25 грн, а більш традиційні — пшеничне, темне, лагер, житнє, медове та теж УНП по 22 грн за півлітра.
Звісно, що все перепробувати неможливо, тому зупинилася на житньому, досить приємне, та мілк стауті, який мені дуже сподобався, навіть більше ніж наш київський. Можливо все із-за води, бо за словами Сергія, саме вона впливає на смак пива)))
З собою взяла пейл ель та гранатове, остання на любителя, кислувато-солодкувате з присмаком гранату , а на останок відчувається гірчинка, але досить легке і приємне, особливо у літню пору.
А ще в них є пиво зварене з використанням шампанських дріжджів, яке розлите у гарні скляні високі пляшки, має різні фруктові смаки. Думаю це непогана альтернатива новорічному шампанському))))
Якби не було добре, але день добігає кінця і ми маємо повертатися, тож закуповуємося пивом і вперед — на Київ.
P.S. Тієї ж суботи в Києві відкрився новий фірмовий магазин Bierwelle на Дарницькій площі, а це ж зовсім недалеко від мене, треба буде якось навідатися та подивитися, що в них та і до чого.

Одна відповідь

  1. Блин….И чего я не поехала…

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.