Майже весна

розміщено в: Блог | 0

“Знаю я – на долині кохання нема,
Знаю я, знаю я, тільки в горах!…”

Ну от, трохи перевела подих, викладу пару фоток з нашої весняної подорожі, якою ми відкрили цьогорічний сезон, а наші подорожі –це їздити, ходити, лазити, а попри все це добувати побільше цікавих історій і фоток 🙂 Ніякого зиску, лиш задоволення!

Стільки струмочків, джерел, річок і водоспадів за такий короткий час я бачила хіба що на Плітвицьких озерах (море не рахується!). Це мабуть найбільше здивування.

Найсильніше враження – це Боржава, це те, заради чого я їхала. Ніколи раніше не піднімалась в гори взимку, або коли ще багато снігу і холодного вітру, дуже хотілось випробувати себе і нову пару взуття 🙂 Може тому і не полізла в ̶б̶о̶л̶о̶т̶о̶ заплавний ліс, і шкодую, і ні. Карпати – їх або любиш до нестями, до мозолів і крепотури, або в тобі нема гуцульської крові 🙂
Поїздка була настільки насичена і різноманітна, стало би на тиждень 🙂

Почалася атракція (як казав наш гід – пан Роман, а якщо захистився, то пан доктор) ще по дорозі на вокзал, коли таксі попало в ДТП (ну то таке, кості цілі і добре). А відкрили очі вже по той бік Карпат, де на нас чекали нові і вже знайомі обличчя (а деякі взагалі рідні!), і …‪#‎ДобреПоїхали.
Ми хотіли побачити небанальне Закарпаття, бо трохи раніше поїздили по ньому, та і просто вже нудить від цих нав’язаних стереотипів – «на каву до Львова», «Закарпаття-замки-сакура-вино»…
А у нас попереду 4 дні, щоб побачити, як і де весна зустрічається із зимою. Застигла краса гірського озера, спроба побачити його згори, піднявшись по слизькій стежці ̶н̶а̶ ̶г̶о̶р̶у̶, ̶т̶а̶ ̶н̶у̶ ̶й̶о̶г̶о̶,

Боржавський хребет, де засніжені схили і зальодянілі маркувальні стовпи, снігові хмари і шикарний пронизливий вітер, історії і легенди лінії Арпада, і водоспади, перевали, знову водоспади, і вечірня прогулянка з факелами по справжньому замку (втретє, а все одно класно!), дощ, сонце, будиночок з каміном і тонкими стінами (а от не те, що всі подумали!), ароматне закарпатське вино (нє ну як без нього), кава, живе пиво, сувеніри, глінтвейни, гриби і грибні приправи, варення, а смачнючі обіди, а зворушливі історії ведмедів у Центрі реабілітації бурого ведмедя НПП «Синевир»…. Знаєте, насправді у цьому реабілітаційному центрі люди намагаються реабілітуватись перед ведмедями, показавши, що не всі ми жорстокі і безсердечні.

А по маршруту кругом – на галявинах, обійстях, вздовж асфальтованих доріг (попадаються й такі на Закарпатті), струмків пробиваються з-під торішнього листя крокуси, підсніжники, білоцвіт, примула, доводячи до екстазу романтиків, ботаніків, естетів і любителів. Ой, мало не забула про несподівано розквітлу сакуру в Мукачевому! Але її вже і так по всіх каналах показали 🙂


Отака вона, майже весна, але тим часом скінчилося вино, пора спати, бо завтра на роботу 😉

 

Репортаж і фото Галини Бучинської

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.