Перлина Дунаю

розміщено в: Блог | 0

Є місця, які варто відкривати по-новому, де варто кожного разу шукати і знаходити щось особливе, своє, цікаве та надзвичайне.
У кожного «точка повернення» своя.  У мене вона далеко не одна. Але сьогодні про Вилково…
Для цього міста я можу знаходити нові слова хоч кожного дня, сюди я приїжджаю як додому, кожного разу відкриваючи для себе щось нове. Тут так легко, так сонячно і так тепло-тепло. Вилково завжди огортає мене якоюсь особливою любов’ю… Може в тому винна весна?:)

Це місто – надзвичайне.  Усі мої подорожі сюди переконали мене, що кліше «українська Венеція» ну зовсім не про Вилково. Не побачите ви тут італійської вишуканості, тим паче – карнавального настрою. Венеція – одна і унікальна, і наше Вилково теж. Унікальне у своїй самобутності, історії, розташуванні, у своїх людях. Саме це потрібно шукати, про це слухати розповіді. І зовсім не проводити паралелі чи порівнювати. А краще – просто відчувати його подих, ритм, особливу атмосферу….

У Вилково ми їздимо, щоб відчути контраст: із київської зими – у квітучу весну міста на воді. І цей контраст ти потім відчуваєш у всьому. Коли ззовні суворий вилківчанин посміхається тобі краєчком вуса, коли починаєш вдихати солодке повітря із присмаком моря, із запахом перших квітів…. Коли голову дурманять пташині переспіви… Коли ввечері жабки влаштовують гучні концерти. Коли вночі піднімаєш очі до неба, і перестаєш відчувати землю під ногами… Коли гуляєш безлюдним берегом Чорного моря, збираєш гарні мушлі, фотографуєш пеліканів, і просто не можеш повірити, що все це відбувається з тобою…

Напевне, той новий формат туру, який вибрав Ярослав для цієї подорожі – два дні бути у Вилково і не їхати до Білгороду та Шабо – найкращий для тих, хто хоче ближче  познайомитися із містом. Хоча… мені і двох днів мало J Я би тут змогла прожити і тиждень, точно знаю, що скучно би мені не було. Ну, не буває нудьги у рідному місті. Якщо воно не знайде, що показати нового, то просто заколише, огорне теплом, напоїть запашним чаєм і заспіває тиху колискову. Або просто поведе блукати тоненькими кладками  вдовж єриків…  Чи познайомить із кимось цікавим… Чи просто покаже весну у всій її силі і красі.

Коли  ти не вперше їдеш в одну і ту ж подорож, часто відпадає бажання слухати екскурсії. Більше хочеться побути із містом наодинці. У  Вилково ці правила не діють 🙂 Нам зустрічаються лише привітні, щирі, захоплені люди. Та й за два дні, при бажанні, можна багато чого встигнути. Минулого разу наші дівчата на Вербну неділю пішли до старообрядної церкви. Спочатку, знаючи про правила старообрядців, думали просто постояти біля церкви, але їх запросили всередину і дозволили побути на службі Божій.

Ще одна новинка цієї подорожі – екскурсія на Єрмаків острів із Михайлом Єрофеєвичем – знахідка для тих, хто любить слухати щось цікаве. Люди, які вміють гарно, легко, захоплено розповідати про природу – ще одна моя слабкість.  І не лише моя 🙂

Кухня вилківчан – зайва причина приїздити сюди не раз. Адже за два дні просто нереально спробувати всі їхні страви, який би апетит у вас не був, і як би ви не любили рибку 🙂

Такої кухні ви не спробуєте ніде більше – адже в традиційних рецептах вилківчан, які шліфувались століттями, переплелись і природні чинники, і релігійні, і економічні, піднявши ліповавонську кухня до рівня мистецтва. Не лише традиційною “юшкою по Вилківськи” та знаменитим дунайським оселедцем (в усіх можливих варіаціях – солений, копчений, смажений, відварний) частуються наші мандрівники. Для справжніх цінителів – відбивні з судака й сазана, запечена осетрина і навіть голубці з судаком!
Для мене особисто подорож у Вилково – це свято усієї весни. Власне, це такий величезний концентрат весни, пробудження, який я забираю з собою, і потім по чайній ложечці дістаю у похмурі дні 🙂
Репортаж Наталії Голик
Фото: Н.Голик, Я.Козак, Т.Старух, В.Шарапов

Залишити відповідь