Сатанів

розміщено в: Блог | 0

Як і обіцяла про Сатанів пишу окремо))) Сатанів невелике містечко, але тут дуже багато цікавих та історичних об’єктів, можливо це тому, що колись воно було одним з найбільших та найбагатших і мало Магдебурзьке право. Сатанів ми відвідали двіччі у перший та другий день нашої мандріки по Поділлю.


Перше, що побачили в місті — це Міська брама,

але про неї пізніше, бо спочатку ми вирушили до синагоги, яка була побудована десь в XVI столітті. Зараз це красива будівля, бо лише минулого року закінчилася її реставрація.

А ще декілька років тому вона виглядала трохи інакше, споруда була повністю кам’яна, а верхній ярус з бійницями був червоного кольору. Заходимо в середину, щоб потрапити до молитовної зали, нам видають капці, ну такі незручні та кумедні, як у музеї)))

Все красиве — мармурова підлога з орнаментами, різблені лави, семисвічники,

але найбільше мене вразила стеля, я просто зачаровано дивилася вгору, особливо гарно вона заграла, коли охоронець увімкнув підсвітку.

Раніше стіни були розписані рослинним орнаментом, але на жаль то все не збереглося, де-не-де можна помітити залишкі розписів, які не зафарбували.

Дуже добре зберігся арон-кодеш, корона символізує Господа, леви – єврейський народ, обвиті лозою колони – Єрусалимський храм.

Під склом лежать камені, з яких колись читали Тору, як розповів охоронець, вони мають величезну енергетику і якщо над ними постояти і загадати бажання, то воно здійсниться. Звісно, що у кожного є якісь сокровенні бажання, тому вистроїлася невелика черга з охочих підживитися енергетикою. Я від такого теж не відмовилася. Спочатку страшно ставати на скло, напевно, боїшся, що не витримає. Не знаю, можливо це моя бурна фантазія, але коли я стояла на склі, то підногами відчувалося якесь коливання та якісь дивні відчуття були)))

Ще ми мали змогу спуститися до підвалу, наразі там нічого немає, але кажуть, що по підземному ходу із синагоги можна було дістатися до сатанівського замку.

На дах ведуть круті кам’яні сходи.

Побачити якись краєвиди звідси важко, якщо тільки виглядати у бійниці))) А тим часом в далині роздавалися розкати грому.

Вдалині сучасний католицький костел Ясногорської Пресвятої Діви Марії Матері Церкви.

Подякувавши охоронцю за гостинність, повертаємося до Міської брами. Вона збереглася досить таки непогано, зруйнувалися лише дах та верхній ярус.

Поряд двоповерхові казарми, які збудовані вже коли тут була митниця. Наразі це все орендує місцевий підприємець, який планує відкрити музей, але поки що музеєм тут і не пахне, у дворі перед брамою купа сміття, а при вході цілий арсенал скульптур левів. Навіщо стільки і куди їх збираються встановлювати, загадка) Останній раз брама перебудовувалася в 1724 році, про це говорить напис при вході.

А ми піднімаємося нагору.

Далі Дмитро веде нас до водяних млинів ХІХ ст., які знаходяться неподадік від брами. Цей млин діючий, щоправда австрійське обладнання, яке тут стояло було замінено на радянське, на якому він і працює до нині)))

Трохи далі красива та живописна загата.

На протилежному березі ще один млин — калагарівський, нажаль він вже не працює, залишилася лише будівля, обладнання давно розікрали.

Поки я любувалася краєвидами та фотографувала, не помітила як грума з Дмитром кудись зникла, виявилося, що вони подалися на протилежний берег.

Довелося наздоганяти, на протилежний бік можна дістатися отаким дещо екстремальним містком, під ноги дивитися обов’язково)))

Ось і я біля млина, а це колишні шлюзи.

Гарне місце для фотографування, Дмитро трохи пошаманив з камінням, і вже можна пройти на камінець посеред річки і попозувати на фоні греблі.

Повертаємося до автобусу)

На цьому наше знайомсто з Сатановим того дня закінчилося, але вже наступного ми повернулися сюди знову і не куди-небудь, а на кладовище. А точніше старовинне єврейське, поховання тут датуються XVІ-ХІХ ст.

Надгробні плити заворожують — це справжні витвори мистецтва, різьбярського мистецтва. Оскільки єврейська релігія забороняє зображувати людей, тому на плитах вирізблені різні тварини, орнаменти.Чого тут тільки немає, але головне, що кожне зображення щось означає, несе в собі якесь потаємне значення.
Зображення ведмедя означає, що тут поховання людини, призвище якої було Дов чи Бер (тоб-то ведмідь в перекладі).

Унікальним є зображення трьох зайців — біг по колу означає бескінечність, самі зайці уособлюють святу трійцю у християнстві, а у євреїв трьох праотців — Авраама, Іцхака та Йакова. А ще у них лише три вуха на трьох, які, якщо придивитися уважніше, утворюють трикутник в центрі якого крапка, і все разом це нагадує всевидяче око.

Руки означають, що це поховання коена, нащадка роду Аарона.

По кладовищу можна ходити довго, роздивлятися плити, і кожного разу знаходити якесь нове цікаве різьблення, тут і вовки, білки, єдинороги, лелеки, орли, леви…

Дмитро розповідав багато про значення цих зображень, але я на жаль всього не запам’ятала)

Тут же наподалік кладовища, Дмитро показав нам стару єврейську хату. Хоча чоловік по сусідству ревносно доказував, що то не так, що євреї там ніколи не жили. Але його слова звучать трохи дивно, через дорогу синагога, на пагорбі єврейське кладовище, а раніше Сатанів був еврейською столицею Поділля.

Далі рушаємо до руїн сатанівського замку, який був збудований Сєнявськими. У 1899 році на території замку будують цукроварню, на будівництво якої пішло замкове каміння. Наразі цукровий завод також лежить в руїнах.

Все що збереглося від сатанівського замку — це західна стіна та три вежі.

Одна з них Кругла, ходять чутки, що вона старіша за сам замок, і можливо була побудована у XІV ст.

Якщо піднятися вище, то можна насолодитися прекрасними краєвидами на річку Збруч.

Далі вирушаємо дивитися на надзбручанські скелі та озера. На жаль, озеро живилося за рахунок підземних джерел, а ті пересохли, тому видовище було так собі. Але від цього ніхто не застрахований, бо як би все було добре, то озерце виглядало б круто, з одного боку круті схили, а посередині острівець з деревами.

Їдемо до села Сатанівська слобідка, де розташувався Свято-Троїцький монастир. Якби не хрести та купола, то можна подумати, що це фортеця, споруда була збудована у XVIII ст. і справді виконувала оборонні функції. Найбільшої руйнації монастир зазнав при радянській владі. Збереглися лише церква, дзвіниця, перший ярус надбрамної вежі та напівзруйнований головний корпус.

Залишки фресок.

Ми мали можливість піднятися на дзвіницю, оскільки монастир стоїть ще й на горі, то звідти відкриваються чудові краєвиди.

Цього разу я не була такою хороброю, як у Кривому Розі, і не змогла подолати свою акрофобію, тому тільки подивилася на ці сходи, представила собі краєвиди та потупцяла назад.

До самої церкви не заходила, а даремно. В середині можна побачити унікальну фреску Страшного суду, вона хоч і нова 1992 року, але цікава, на ній окрім інших грішників зображено Леніна, Сталіна, Троцького, Гітлера, Берію та Хрущова.
Печери, саме з них почав свою історію монастир. Вони невеликі — дві келії та приміщення де була підземна церква. Печери природного походження. Вони у цій скелі)

На цьому все, якщо хто буде раптом неподалік, то завітайте до Сатанова, дуже цікаве містечко)

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.