Вражаючий Кривий Ріг (день третій)

розміщено в: Блог | 0

Наш третій день перебування у Кривому Розі виявився сонячним але морозним, позначки термометра опустилися до -18 градусів.


Виселившись з готелю, ми вирушили на північ міста до музею гірничої техніки Північного ГЗК під відкритим небом. Тут представлена основна техніка, яа використовується у гірничому виробництві, все можна помацати та оцінити маштаби і розміри.

Згідно програмі ми того дня мали відвідати шахту учбового–курсового центру, але, на жаль, в останній момент нам відмовили, як я зрозуміла на деяких підприємствах не дуже раді туристам. Тож Володимиру Казакову довелося трохи змінити нашу програму.
Центр виробництва окатишів, вискакуємо на хвилинку «помилуватися димом» та зробити фотографії, бо за межами салону маршрутки таки досить холодно.

Наступна зупинка — це хвостосховище Північного ГЗК, його самого не видно, а лише труби.  Хвости — це не хвости якихось тварин, це відходи, які утворюються в процесі збагачення руди, а місця, де вони зберігаються називаються хвостосховищами. Я, наприклад, таку назву почула вперше)))

Тут заодно знайшли трохи окатишів, побачили, що воно таке)))

Потім подивилися на ще один кар’єр — Ганнівський (російською він називається «Анновский», не знаю чого назва так переводиться, чогось не дуже віриться, що походить вона від імені) Північного ГЗК.  Його дуже добре видно з дороги, він глибоченний та здоровенний і по–моему не такий червоний, як кар’єр Південного ГЗК.

Замість обіцяного спуску до шахти Володимир Казаков влаштував нам підйом нагору. Це вентеляційна шахта, на яку ми піднялися.

Якщо чесно, я довго стояла на землі і зважувала всі за та проти, з одного боку було цікаво поглянути навкруги, а з іншого мені з моєю акрофобією було страшно. І от нарешті наважуюся, перший проліт долаю, а потім мене охоплює дикий жах, подумую спускатися… а потім таки зібравши останні сили продовжую просуватися вперед. От що значить страх, моє серце шалено калатає, і на кожній площадці у мене шалена задишка, ніби–то я щойно пробігла не менше 2 км.  І от я на верху, сіла і міцно вчепилася у поручні)))

Далі підніматися вже не наважуюся)))

Краєвиди гарні, а там внизу, отакі маленькі наші учасники групи))))

Не віриться, що я там щойно була. Спускалася повільно, була самою останньою, але то нічого)) Для мене це і так чималий прогрес)))

Після обіду ми вирущаємо до парку Героїв, а точніше до квіткового годинника. Так одразу і не скажеш, що під ним щось є.

А там знаходиться 3D–відеогалерея Криворізького історико–краєзнавчого музею, де за 10 грн можна подивитися 20 хвилинне відео про місто.

Спочатку показали невеличкий ролик–презентацію логотипа міста. Виявляється у Кривого Рогу є не лише герб але і логотип, що досить таки вразило.  Ми бачили його на тролейбусах, на пакетиках з цукром в кав’ярні. А речення Місто довжиною в життя – є слоганом Кривого Рогу.
Потім показали фільм про історію Кривого Рогу, його підприємства, сучасне життя.  В 3Dзнято звісно не все, лише якісь елементи, але ж ми і не в крутому 3D–кінотеатрі.  Можливо сам фільм трохи пафосний, трохи прикрашений, але мені сподобалося. По–перше розповіли про походження назви, перші шахти, занепад добувної діяльності під час війни, показали сучасні цікаві об’єкти міста. Якби там не було, але у нас у столиці, наприклад, немає ні логотипу міста, щось там намагалися намалювати ще до Євро 2012, але нічого путнього з того не вийшло, у нас немає от такого місця,  де б гості могли б подивитися отакий коротенький екскурс в історію міста.
А ще Кривий Ріг дуже зелено місто, навіть взимку видно велику кількість дерев, і ще тут багато парків та скверів. Наш останній день у Кривому Розі добігав кінця, а ми ще стільки всього не побачили. Зима є зима, дні досить такі короткі, вже після 16.00 стає темно, а влітку можна було ще гуляти години 4 так точно. Після перегляду фільму мені дуже захотілося подивитися на парк газети Правди, поглянути на діючі фонтани через дорогу від сонячного годинника.  Але то нічого, нехай це буде приводом приїхати сюди ще раз.
На цьому наша екскурсія закінчилася, ми трохи прогулялися парком Героїв.

Як я зрозуміла місто таке довге, бо забудовувалося навколо певних комбінатів та шахт. А тому вийшло так, що кожен район це таке собі невелике містечко, яке працює на одному комбінаті, має свої магазини, палац культури, свій центр. Тобто у міста немає як такої ццентральної частини, у кожного вона своя))) І новорічна ялинка була у кожного своя.
Південний ГЗК

Північний ГЗК

Центральний ГЗК

Парк Героїв

Щоб не сидіти 4 години в готелі, які ми ще мали до потяга, невеликою командою йдемо вечерями, де до нас пізніше приєднався Володимир Казаков, розповів ще багато цікавого про місто, а потім доставив нас до готелю, де на нас чекали речі.

Мені дуже сподобалася будівля вокзалу, побудована аж у 1884 році, тому поки всі чекали поїзда, я збігала та зробила декілька фото.

Ми все ніяк не могли розпрощатися з Володимиром Казаковим, все дякували йому за чудову екскурсію.
Попереду чекав Київ…
Як на мене, Кривий Ріг досить таке цікаве місто, воно може стати потужним туристичний об’єктом, тут є на що подивитися, а ще й якщо комбінати стануть більш лояльмини до відвідувачів і відкриють для них свої двері, то це буде взагалі бомба.

 

Репортаж Ольги Троханчук

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.