Відпустка в Карпатах. Королівське поле, ч. 2.

розміщено в: Блог, Публікації | 0

Продовження, початок розповіді тут.

Текст: Ярослав Козак
Фото: Микола Дашевський, Тетяна Турейська, Юлія Цимбалюк

Перевал Присліп і дорога-привид

В Карпатах так буває: на карті дорога є, а насправді її немає 🙂
Саме такою дорогою-привидом ми й скористались, щоб піднятись до перевалу Присліп, який розташований між масивами Красної та Стримби, і через який з долини Тересви можна потрапити в долину Тереблі, до Колочави. На мапі ця “мишоловка” значиться як “Т-0728”, дорога територіального значення. Але 99% водіїв, які вірять в її існування на перевалі Присліп, змушені повертатись назад. Їхали ми ось таким транспортом.

Дорога до перевалу, останні метри, які ми проїхали.

Але навіть цей всюдихід нам довелось залишити (на останньому відрізку дороги активно велись роботи по її реконструкції, їхати було небезпечно), і до самого перевалу ми піднялись пішки.

З перевалу відкривається чудовий вид на долину Тереблі, та Колочаву з її присілками. Звідси починаються маршрути на полонину Красну і масив Стреминосу – Стримби.  На цих маршрутах ми побували в попередньому році, тому зараз обмежились легкою прогулянкою та збором грибів.


Хмари долають перевал значно легше, ніж ми.

Погляд в долину Тереблі – полонини і сінокоси.


В напрямку Мокрянки і Усть-Чорної – суворі заліснені до самого вершечка хребти.


Перші трофеї.


Грибів було багато, ягід також.


Відпочиваємо, обідаємо, фотографуємось, і рушаємо назад – нас попереду ще візит в “колишній Комсомольськ”


Зрозуміло, що в радянські часи ніяких німецьких назв не могло бути. Село – побратим Горішніх Плавнів 🙂


Трохи німецької акуратності й порядку.


І наших двісті метрів асфальту в центрі села.

Карпатський біосферний заповідник. Праліси Карпат і Карстовий міст.

Це дивовижне місце, яке хоча би раз в житті має побачити кожний українець. Адже в нашій державі є лише один (!) природний об’єкт, який занесено до списку міжнародної спадщини ЮНЕСКО. Це – букові праліси Карпат. Навіть саме слово “праліс” вже заворожує і заставляє серце туриста битись частіше. Щоб ви зрозуміли – це ліс, де ніколи не велась господарська діяльність людини. Ліс, куди не ступала нога лісоруба. Єдиний масив лісу, який дійшов до нас із прадавніх часів, і не змінив свого вигляду. Колись, триста чи більше років тому всі ліси виглядали саме так. А на початку 20-го століття ніхто вже не вірив в їх існування.


Початок маршруту: інформаційний стенд заповідника
“Особливе враження від величавих лісів Лісистих Карпат, їх природності і спокою, який переривається лише дзюркотінням гірських струмків, подихами вітру і віддаленим шумом від падіння на землю гігантських перестійних дерев пралісу, залишається незабутнім” – писав у своєму звіті Конрад Рот, швейцарський дослідник та інженер. Відкриття ним цього масиву пралісів у самому центрі Європи у 1930 році стало справжньою сенсацією в науковому світі.

Сьогодні це – найбільший масив букового Пралісу в Європі. Для відвідувачів прокладено два маршрути, сходити зі стежки не можна. Постійно доводиться обходити величезні повалені дерева, адже заповідний режим і полягає в тому, щоб ми не втручалися в природні процеси.


В Пралісах ви бачите зовсім інший ліс – це не плантація одновікових дерев, яку вирощують з метою отримання ділової деревини. Це справжній ліс, в якому поряд ростуть і молоді дерева, і старі гіганти, і дуже багато мертвої деревини.


Маршрут під силу всім активним туристам 🙂


А це – один із головних туристичних об’єктів на маршруті, відомий як Карстовий міст.


Піднімаємось ще вище – з цієї скелі відкривається панорама долин Великої та Малої Угольки.

Робимо доволі складжний перехід, долаємо перевал через хребет, який розділяє ці дві долини. Ми собі обрали кільцевий маршрут, щоб не йти двічі тією ж самою дорогою.


Ось такі красені траплялись нам постійно на цьому дивовижному маршруті.

Вольєр з козулями на форельному господарстві. Тут ми зупиняємось на вечерю.

Щойно виловлена форелька з запеченою картопелькою і справжнім чеським пивом. Свято!

В останнній вечір – святкова вечеря в колибі.

Запекли реберця.

Наварили боґрачу.

За добавкою три підходи робили 🙂

Трохи фотографій, зроблених в останній день подорожі, дорогою до Мукачева.

Музей діда-медовика в селі Калини.

Дегустація домашнього вина і медочку.

Екскурсія у підвали Королівського винзаводу.

І тут також дегустація.

На цій веселій ноті я з вами прощаюсь – до наступної подорожі!

Переглянути всі фотографії з подорожі можна тут.

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.