Піп Іван Чорногірський

розміщено в: Блог | 0
Наступного ранку, після вчорашнього підйому на Піп Іван Мармароський, лише дев’ятеро найвитриваліших учасників групи зайняли зручні місця в ГАЗ-66, який цього разу повіз нас в напрямку Чорногори. Наша мета — Піп Іван Чорногірський, на карті його назва Чорна гора. Сама назва не має ніякого відношення до попів, а походить від слова «попіван» — бо тут весь час дують(попівають) вітри. Іншим була запропонована більш комфортабельна програма з переїздом на автобусі.


Цього разу в кузові ГАЗа більше вільного місця, виїхавши за межі Рахова водій знімає тент, щоб можна було насолоджуватися краєвидами.

Сьогодні з нами провідник Мирослав, показує на карті наш маршрут))

Цього разу їдемо по досить такі рівній дорозі, ніяких тобі крутих спусків та підйомів, а на виббоїни та каміння після вчорашнього вже не зважаємо)))

Дозаправка, навколишня вирубка справляє досить гнітюче враження(((

ГАЗ підіймає нас на висоту десь 1200 м, далі йдемо пішки. До нашої команди приєднався водій Дмитро, було досить несподівано, коли він швидко екіпірувався в комбінезон, черевики та озброївся трекінговою палкою, але виявилося, що він працював рятівником і знає ці гори як свої 5 пальців. То ж з такими провідниками нам не було чого боятися)
Спочатку дорога пролягала лісом, швидко набираючи висоту, було трохи важкувато.

Потім вийшли на відкриту ділянку, відкрилися прекрасні краєвиди. А стежка стала більш зарослою, йду обережно, бо весь час чіпляюся палками за гілки.

А там в хмарах вершина Чорногірського Попа Івана.

Чим вище, тим стає прохолодніше і посилюється вітер, час утеплюватися)

А звідти ми приїхали

Вершину зовсім огортає хмарами.

Йду позаду, бо часто зупиняюся і фотографую))

Майже на хребті, отут справді стає холодно.

Дорога ніби проспект, по ній курсує купа народу, хтось лише піднімається, інші вже спускаються)

На схилах багато квітів, ще чимало рододендронів.

На хребті

Фінішна пряма, скоро вершина.

Видимість нульова, відчуваєш себе їжачком в тумані))

Вже майже вершина, має показатися Білий слон, а його немає. І раптом він зовсім неочікувано постав перед нами. Видовище було фантастичне і навіть трохи містичне))

Мій перший двухтисячник, я на висоті 2028м))

Робимо групове фото, щоправда саме в цей момент видимість була найгіршою)

На вершині досить таки холодно і нічого не видно, знаходимо затишне місце для відпочинку. Дмитро пригощає охочих копченим закарпатьським сало, дуже смачним)

Видимість весь час змінюється, то роз’ясниться,то знову все затягне хмарами, тому насолодитися краєвидами в повній красі не вдалося, але і в цьому біла своя родзинка, якась загадковість.
Хтось йде до каплички, а ми, озброївшись ліхтариками йде в середину Білого слона. Тут минулого року почалися відновлювальні роботи — накрили дах, заклали цеглою деякі вікна. Будівництво обсерваторії почалося в 1936 році, пропрацювала до 1941. Споруду можна привести до ладу, бо вона в непоганому стані, бо будували тоді насовість.

Піднялися на вежу. В гарну погоді тут напевно гарні краєвиди на всі строни. Мені відкрилися лише такі))

А там внизу наші))

Роз’яснилося, вирішуємо спускатися іншим шляхом. Дмитро повертається назад до машини і чекатиме нас внизу. По тому як віддаляємося, Білий слон постає у всій своїй красі, не можу втриматися і роблю фото, відстаючи від інших. Але ж Ваня у нас замикаючий, то можна, все під контролем)))

Попереду камені, як же я їх обожнюю. Віддаю все зайве — палиці і навіть фотоаппарат, а сама починаю спуск на п’ятій точці))

Фух, ото звідти ми спустилися)

Назустріч ідуть туристи, цікаво як воно по тому камінню підійматися, хоче може і легше))

Попереду справжнє болото, як не старалася, а все одно була, як хрюня)))

Ще одна вершина Васкул.

нам вниз дл полонини Вертопи.

Справилися підкорили два Попи Івани, тому дещо розслабилися, вниз спускалися досить повільно.

Стрімкий спус, і це маркована стежка, не знаю, але підійматися тут це просто самогубство))

Спустилися, Дмитро вже чекає.

Тепер можна повертатися до Рахова на святкову вечерю з келихом справжнього чеського пива)))
Велика подяка Мирославу, Дмитру та нашій нвеличків дружній групі.
Гори зачаровують, побувавши там раз, обов’язково захочеш повернутися, я вже про це думаю, адже ще стільки вершин…

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.