Матеріал може бути цікавим для тих, хто планує відпочинок у Верховині, чи у Верховинському районі, і задається питанням: чим зайнятись там впродовж тижня – десяти днів.
Всі фотографії зроблено учасником проекту “Відпустка в Карпатах 2013” Миколою Дашевським.
День перший. Пушкар.
Логістика добирання з Києва дуже проста: поїзд №43 до Івано-Франківська, далі орендованим автобусом (там майже вдвічі швидше). Якщо УЗ введе новий поїзд Київ – Рахів, то буде ще краще 🙂
Поселяємось на базі “Водограй Карпат”. Вона за межами населеного пункту, на березі гірського потоку. Концепція подорожі – поєднати активний відпочинок, походи в гори та проживання у комфортних умовах.
Залишивши речі в номерах, йдемо на прогулянку. Вибираємо найлегший і найпростіший маршрут – потрібно не лише акліматизуватись, а й подивитись “хто як ходить”, щоб планувати наступні маршрути. Піднімаємось на Пушкар – невеличку вершинку над самою Верховиною, щоб учасники проекту нарешті побачили, куди ж вони потрапили 🙂
Вид на сусідню вершину – Магурку. Туди підемо завтра.
Скажіть, що не типовий пейзаж 🙂
Фотографи залягають на півгодини.
Під нами – центр Верховини і русло Чорного Черемошу. Над ними – масив Покутсько-Буковинських Карпат. Пояснюю, що першу частину маршруту (долиною + перший підйом) варто здолати спеціально обладнаною машиною, щоб більше часу було для прогулянки по самих верхах.
День другий. Магурка.
Після святкової вечері і ситного сніданку саме час в гори. Магурка що буквально “нависає” над нашою базою, то ж ніякого додаткового транспорту в цей день нам не потрібно. Вирушаємо дорогою, що веде на північ, вздовж Жаб’євського потоку – вона красивим серпантином обходить гору по колу і легко виводить нас на вершину (орієнтовно до 2 годин підйому).
Такі краєвиди відкриваються з підйому.
Привал на вершині.
Вид на Чорногору.
Так і живуть. Від центру Верховини це 2-3 години ходу, але гуцули долають цю відстань за годину. В їх розумінні це і є “один гуцульський кілометр”.
Вічний бонус для фотографів – коні.
Помалу сходимо вниз, іншою дорогою. Маршрут у нас кільцевий, так цікавіше.
День третій. Біла Кобила.
Ось Жаб’є. Гуцульська столиця.
А ось “газон”. Гуцульський всюдихід.
Великі панорамні вікна, відкритий люк, зручні сидіння – що іще потрібно “лінивому” туристу?
Машина піднімає нас на перевал Присліп, це близько 1200 метрів над рівнем моря. До вершини Білої Кобили – близько години ходу, набір висоти майже 300 метрів.
Вид на перевал Присліп зі підйому.
Схили Покутсько-Буковинських Карпат майже повністю заліснені, лише на вершинах розсипи каміння, та невеликі полонини.
Шлях до вершини ускладнений густими заростями чорниці. Швидкість руху падає практично до нуля.
Та все ж, ми нарешті тут!
Дорога донизу. Вибираємо найкоротший маршрут.
З перевалу машина піднімає нас на вершину, що на протилежній стороні. Тут чудовий краєвид в напрямку Чорногори.
І зручне місце для пікніка на природі.
Ніщо не може завадити голодному туристові, лише вони… Коні 🙂
Мужик! Ну я ж кращий, ніж ГАЗ-66?
В наступних частинах фотозвіту – Шпиці та Чорногора, бринза і полонинське господарство, Кострича і Кривопільський перевал, перевал Буковець і форелевий ставок, музеї у Верховині та околицях.
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.