Заповідний Південь. Херсонщина

розміщено в: Блог | 0

Подорож “Заповідний Південь: Асканія Нова і Бирючий острів” традиційно проводиться навесні, на початку травня – саме цей час вважається найкращим для відвідування заповідних територій на півдні Херсонщини. Екскурсії на екологічну тематику по об’єктах природно-заповідного фонду вдало поєднуються з комфортним відпочинком на узбережжі Азовського моря. Про переваги саме цього маршруту наш сьогоднішній репортаж.

 

Місце зустрічі – Херсон. Подорож, яка проводиться вже 8-й сезон поспіль, традиційно збирає мандрівників з усіх куточків України. Комфортний автобус швидко домчить нас до Асканії, але й по дорозі ми побачимо чимало цікавого. Картинка за вікном постійно змінюється, на цій ділянці відчутні природні кліматичні контрасти. Сніжно-біла дуга Антонівського мосту, перекинутого через Дніпро, доправляє нас у дивовижний світ озер і проток, порослих очеретом. Це лабіринт дніпровських плавнів. І перспективний об’єкт туризму на наступні роки – тут планується створення нижньодніпровського національного парку. Через якихось двадцять хвилин ми вже перетинаємо піщаний масив Олешківських пісків, який називають найбільшою в Європі пустелею. Екскурсія тут запланована на останній день подорожі. Минаємо північно-кримський канал, який котить на південь майже третину всієї дніпровської води, і спостерігаємо за роботою поливальних машин – найближчу годину за вікном поля, на яких фермери розгортають сучасну систему крапельного поливу. Сітка зрошувальних каналів тут набагато густіша, ніж сітка автомобільних доріг.


Дорогою до Асканії.

Асканія-Нова помітна вже здалеку – оаза, маленький клаптик зелені посеред голого степу. Більшість відвідувачів,наче магніт, приваблює асканійський зоопарк та вольєри, але найбільшим та найціннішим рукотворним дивом тут є саме дендрологічний парк, з його столітніми деревами, які виросли посеред засушливого степового безмежжя. Все завдяки людській праці, адже канали-арики підведені до кожного деревця, до кожного кущика. Неспішна прогулянка “В лісову казку” дозволить вам оглянути весь дендропарк – і стару і нову його частину, з порослими ковилою курганами і пам’ятками скіфської доби. А головне, тільки в травні ви можете помилуватись цвітінням катальп, бузкових кущів, канадського церсісу та інших декоративних культур.


Озеро в дендропарку.


Церсіс канадський, в Асканії він на кожному кроці


Зоопарк в Асканії Новій. Вибираємо “довгий” маршрут, тобто велике кільце, яке виводить нас на зовнішні ставки, де гніздяться пернаті, а потім і на оглядовий майданчик, де видно вольєри великого чапельського поду і стада копитних, які утримуються тут у напіввільних умовах. По самому зоопарку наша екскурсія також більш тривала й насичена, ніж звичайний маршрут.


Коні Пржевальського в Чапельському поді.


Ще одна ознака весни – молодняк. Майже всі “сімейні пари” з приплодом. Вітаємо з поповненням 🙂


Бізончики прилягли.

Найбільший скарб біосферного заповідника – цілинний степ. Єдина в Європі ділянка заповідного степу, якого ніколи не торкався плуг. Тільки тут ви побачите степ таким, яким він був спокон віків – в часи скіфів та сарматів, в часи походів на Крим отамана Сірка. Нічого не змінилось за сотні років – так же красиво цвіте ковила, так же енергійно вітер перекочує степом дивовижні світлі хвилі з її пишних кіс.


Фотозупинка в степу. Цвіте ковила.

Ближче до вечора причалюємо до пансіонату, що на Арабатській стрілці. Більшість учасників групи одразу ж йде до моря, до нього тут якихось 250 метрів. На горизонті біліє точка, яка потім, вночі, посилатиме нам сигнали. Це маяк на Бирючому острові, до якого помандруємо завтра.


Пансіонат “Київська Русь”

Цей катер-красень з’явився тут зовсім недавно. Раніше до острова ми йшли риболовецькою шхуною, витрачаючи на дорогу півтори години. Екзотично, але в шторм доволі складно. Катер, хоч іноді й забризкує, везе “з вітерцем” – півгодини, і ми робінзони.


Катер-красень домчав нас за 25 хвилин. Саме так, з вітерцем!

Заповідний острів, частина Азово-Сиваського національного природного парку є режимним об’єктом. Крім нас, кількох сімей єгерів та кількох відпочивальників, які приїхали до них в гості, на острові ні-ко-го. Тільки тисячні стада оленів, ланей, а ще кулани, муфлони, здичавілі коні, та дрібніші ссавці. Цю красу оглядатимемо з відкритої машини, якою проїдемось по острову. Дикі звірі, звичайно, бояться людей, і позувати не бажають, але до машини вони звикли, і вправні фотомисливці назбирують свої трофеї “на ходу”.


машинка для фотосафарі


фототрофеї

Поки одна група катається по острову, інша відкриває сезон купання. І просто насолоджується безлюдними пляжами та бесідкою в стилі”а ля Багами”.

Продовження маршруту – екскурсія по місту Генічеську та Арабатській стрілці. Після фотосесії в районі Генічеської гірки та огляду проток, що з’єднують Сиваш з морем, їдемо на колишні соляні розробки, що біля села Приозерного.


Хоч завод нині не працює, в залишених чеках і сьогодні кристалізується сіль. Вода в затоці через високий вміст водоростей, які виробляють каротиноїди, може мати виражений рожевий колір.


Юні збирачі солі назбирали для нас ось такі сувеніри. Туристи все одразу і розкупили 🙂


Купання в термальному джерелі, басейнах з лікувальною йодистою водою – релакс після насиченого екскурсійного дня.

Наступна водна подорож – по лабіринтах водних проток Сивашу, так званого “Гнилого моря”. Солена мілководна затока є місцем гніздування птахів, а також проміжною зупинкою на їх міграційних шляхах.


Підкрадаємось поближче до птахів.


Доволі несподівано – пелікани!!!


Хтось нагрібає мегабайти здобичі, а хтось просто насолоджується життям.


На зворотній дорозі відвідуємо Олешківські піски.


Раніше ми робили тільки фотозупинку, а зараз працівники національного парку проводять повноцінну екскурсію. Та не всім хочеться слухати розповідь гіда 🙂


Після дощів навіть пустеля зацвітає. Робимо останні кадри і поспішаємо додому.


Остання фотозупинка: секта поклоніння ковилі.

Про пансіонат. Точніше, про його кухню. Сніданок тут – це мінімум дві страви. Вечеря – перша, друга страва і салат. Акцент робимо на традиційну азовську рибну кухню. Крім того, до пансіонату нам підвозять в’ялених бичків, та іншу місцеву рибу – камбалу, піленгасів. Ввечері “група ентузіастів” бере ключі від “мангальної” та готує стейки піленгаса на вогнищі. А ще нас пригощають смаженими бичками і навіть бичковою ікрою. Так що ця подорож – для справжніх гурманів.
У 2017 році плануємо дві мандрівки по цьому маршруту: 29 квітня -2 травня і 6-9 травня. Ласкаво просимо!

Залишити відповідь

Ви повинні бути авторизовані , щоб залишати коментарі.