Піп Іван Мармароський

Я вже давно мріяла піднятися на вершину Мармароського хребта — Піп Іван, але щось у мене то весь час не виходило. І от коли ще на початку року  у КАЕТ «Добре поїхали» з’явився у планах такий тур,  вирішила, що поїду незважаючи ні на які обставини. А потім виявилося, що замість одного Попа Івана, заплановано два. Радості не було меж.
Зараз про підйом на Піп Іван Мармароський, про Чорногірський напишу пізніше.


В п’ятницю ти ще в Києві, галопом збираєшся, дороблюєш макет вивіски, під дощем їдеш на потяг, а вже о 6 ранку суботи опиняєшся у Франківську, де тебе підбирає автобус і мчить до Рахова.
Оскільки потяг затримався десь на півгодини, то їдемо швидко, лише з однієї зупинкою на Яблуницькому перевалі, вдалині вже Закарпатська область.

Потім нашвидкоруч перевдягаєшся, снідаєш і їдеш до Ділового. Там наша чимала група пересідає з комфортабельного автобуса на  два ГАЗ 66.

Попереду стрімка дорога протяжністю десь 15 км до полонини Лисичої. Це було щось, нас трусило і підкидало, гілки чіплялися за  борти машиини, і якщо спіймав гав, то можна було добряче отримати по руці. На підйомах ми з’їжджали вниз кузова. А м’які сідачки на лавках норовили зіскочити і доводилося дружно на раз, два ,три повертати їх назад.

Іноді після крутого підйому я готова вже була йти пішки))) але тоді б навряд чи я встигла на іншого Івана.))) Туристів з Ділового піднімалося чимало. Ми навіть сміялися, що на наступній зупинці, вони нас поб’ють за наш ГАЗ, який змушує їх лізти в хащі, поступаючись дорогою.

Поки машини дозаправляються, йдемо пішки. Вдалині вже видно Мармароський хребет, нам туди)

На вершині Попа Івана хмари

Але до полонини ще далекувато, то ж пакуємся в ГАЗ і на полонину.

Полонина Лисича.

Роздивляюся краєвиди та роблю фото.
Попереду Піп Іван Мармароський

Позаду гора Берлебашка

А справа від неї Петрос Мармароський

Екіпіруємося, ділимося на дві групи і починаємо підйом.

Друга група наздоганяє)))

Вид на Берлебашку та Петрос з вищої точки)

Фотозупинка, фотографуємо рододендрони, на жаль вони вже майже відцвіли. Уявляю яка ут краса в період їх повного цвітіння)

А нам туди)

А тим часом вершину закривають хмари.

Позаду сонечко)

А у нас неначі у фільмі жахів, нічого не видно)

Українсько-румунський кордон, на жаль Румунську сторону за хмарами так і не роздивилися, а тому влаштували фотосесію біля прикордонного стовпа))

Вершина десь там за хмарами, лише якихось 350 м

На жаль, хмари не дали роздивитися альпійські пейзажі((

Лише на хвилинку хмари розступилися і відкрилася Румунська сторона

Вершина

Тільки-но зробили фото і небо остаточно затягнуло і пішов дощ

Тому довго не затрималися на вершині, а швиденько скотилися вниз)

Ще трохи квітів))

Ну от ми і спустилися, трохи погрілися і в дорогу, попередуу ще чекав екстрім спуск на машинах, але спустилися ми швидше))))