Прогулянки з Верховини. Частина ІІ

Матеріал може бути цікавим для тих, хто планує відпочинок у Верховині, чи у Верховинському районі, і задається питанням: чим зайнятись там впродовж тижня – десяти днів.
Всі фотографії зроблено учасником проекту “Відпустка в Карпатах 2013” Миколою Дашевським.
Частина перша тут.

В другій частині – Чорногора, Шпиці та хребет Синиці в околицях Верховини.

День 4. Хребет Синиці (Довбушеві комори), вихід на полонину за бринзою.

Хребет Синиці буквально “нависає” над ділянкою дороги Верховина – Криворівня, тож початок маршруту зовсім недалеко від нашої бази (економимо близько години часу, Василь Кобилюк підвозить нашу групу своєю машиною у дві ходки). Колись давно, у 2007 році, ми з Василем ходили на Синиці, знімали сюжет для програми “Паралельний світ” про карпатський блуд. Власне, тоді Василь і показав нам ті самі “комори”, де за легендою опришки переховували скарби, і так звану “стежку на той світ”. Але цього разу до скель ми не дійшли. Але про все по порядку.

Перший привал. Тут група була буквально “зализана” злими собаками.
Піднімаємось трохи вище, і вже відкривається вид на Пушкар і Верховину.

А попереду, за сінокосами й полонинами, заліснений хребет Синиць.

Ой у полі криниченька

Там холодна водиченька 🙂

Перед самим підйомом на хребет – невелике полонинське господарство. Всього лиш півтори-дві години ходу від Верховини, тому ідеальне для відвідування туристами.

На горищі дозріває будз.

Група спостерігає за моментом народження сирної голови.

Робота, яка вимагає не лише вміння й досвіду, а й чималих фізичних зусиль.

Найкмітливіші ще й каву встигають зварити.

Хто сказав “Дегустація”?

Пробували і будз, і вурду, і бринзу. В таких кількостях, що на гору вже ніхто не пішов. Влаштували обід на природі, а потім викупили в господарів майже всі запаси.

Дорога донизу легка й приємна, а фотографам відкриваються “нові” ракурси 🙂

День п’ятий. Шпиці.

Прокинулись ми, коли побачили Чорногору. До того, практично “на автоматі” поснідали чаєм і бутербродами о шостій ранку, впакувались у знайомий вже нам “всюдихід”, і вирушили з Верховини до Бистреця. Здолали кілька підйомів, проїхали майже до виходу на полонину Гаджина (нижня стая, найближча до села).

Нас чекає підйом у лісі, а далі переходи “з котла в котел”, до самих Шпиць. Те. що на горизонті, виглядає як мінімум смачно.

Іструктаж 🙂
Це біля “Столу Довбуша”. Тут цей моцний хлоп обідав, а сиділи опришки на корточках, як справжні пацани. Адже “стіл” є, а “стільців” немає.

Вийшли з лісу. Погляд в сторону гори Ребра, видно групу, що перед нами пішла на водоспад.

Оглядаємось. Підйомчик був непростим.

Привал у “середньому” котлі.

До Шпиць все ще далеко.

Переходимо у верхній котел.

Попереду – останній підйом. Фотографів не відірвати від скель 🙂

Видерлись. Всі хочуть фото на фоні Говерли.

Звички одразу ж телефонувати родичам не розумію 🙂

Погляд вниз, на пройдений маршрут.

Продовжуємо рух в напрямку основного хребта Чорногори.

Місце на Шпицях, де всі фотографуються 🙂

Тут група ділиться на дві частини: одні підуть до Несамовитого, інші мають намір піднятись бодай на один із двотисячників – на Ребру.

На Несамовитому запахло гречкою 🙂

Останній кадр – купання у струмку перед виходом до машини.

Загалом, використання вантажного транспорту на маршруті є виправданим. Замість витрачати час на добирання до Бистреця, час, сили та енергію на довгий і нудний прохід по селу та початковий набір висоти, набагато цікавіше пробігтись по Чорногорі. Підготовлена група легко встигла би вкластись в один день навіть з Бребенескулом та Попом Іваном.

В наступному розділі – Буковецький та Кривопільський перевали, гора Кострича.